МІЗКУВА́ННЯ

МІЗКУВА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. мізкува́ти. От простий, невчений чоловік [дядько], з доморощеним розумом, а як він міркує!.. Але на вище мізкування — вибачайте (Коцюб., І, 1955, 466); Вони, попихкуючи цигарками, в пасмах сизого диму приглядалися до навіяних спогадів, що викликали асоціації, а ті породжували нові картини мізкування (Досв., Вибр., 1959, 359). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 731.