ЛІ́ПЛЕНИЙ

ЛІ́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ліпи́ти 1. Посудини, ліплені вільноруч, виготовлені з нечищеної глини (Археол., II, 1948, 105); // у знач. прикм. [Кембль:] Портрети лиш мальовані бувають, все ж ліплене і різьблене — кумир, а не портрет (Л. Укр., III, 1952, 31); Очі з удаваною побожністю підводить [Стадницький ] угору, до ліплених амурів (Стельмах, Хліб.., 1959, 293). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 520.