КУЧЕРЯ́ВЧИК

КУЧЕРЯ́ВЧИК, а, ч. Пестл. до кучеря́вець 1. Як їдять та п’ють — то й кучерявчиком звуть, а як поп’ють, поїдять — прощай, шолудяй! (Укр.. присл.., 1955. 225); — Мій цвіркунчику, — шепотіла над парубком мати,— моє зозулятко! Кучерявчику мій, пострибунчику! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 21). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 424.