КУЛИКА́ТИ

КУЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка, діал. Пити (горілку, вино і т. ін.). Правда, лупалось ярмаркувати,— Із ляхами кожухи на жупани міняти Та й горілочку добре куликати (Морд., І, 1958, 132). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 391.