КУЛЕМЕ́ТНИК

КУЛЕМЕ́ТНИК, а, ч. Боєць кулеметного підрозділу; стрілець із кулемета. — Я знаю не тільки бухгалтерію,— кажу,— я знаю ще й радіосправу, а раніше був непоганим кулеметником (Ю. Янов., І, 1954, 21); Вже надвечір з степової могили перебрались до села кулеметники (Гончар, II, 1959, 325). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 390.