КУКУВА́ТИ

КУКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і неперех., розм., рідко. Те саме, що кува́ти2. На дубі сидячи, Зозуля кукувала (Греб., І, 1957, 46); Літо зустрічалося з осінню. У гаях уже не кукували зозулі (Автом., Щастя.., 1959, 3). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 388.