БЕЗВИ́ХІДНИЙ

БЕЗВИ́ХІДНИЙ, а, е. 1. Такий, з якого немає виходу, не можна вийти. Ніщо для нас тюрма. Ми інші тюрми знаєм. Тверді, безвихідні (Фр., XIII, 1954, 91); Густе, глибоке, безвихідне чорне болото вкривало зелену колись землю (Мак., Вибр., 1956, 587); // Постійний (про перебування де-небудь). 2. перен. В якому немає порятунку, виходу; дуже тяжкий; безнадійний, безпорадний. Положення те було справді страшне, бачилось навіть — безвихідне (Фр., VI, 1951, 71); У Варі майнула гірка думка, що Жорж користається з її безвихідного становища (Донч., V, 1957, 380); // Глибокий, нерозважний (про почуття та ін.). Безвихідний трагізм — головний настрій, що панує в циклі віршів "Скорбщі мати". Поет [П. Тичина] присвятив його пам’яті своєї матері (Поезія.., 1956, 49). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 121.