КУ́ПНО

КУ́ПНО, присл., заст. Разом. Івась познаносе невеличких черепочків з битої полив’яної посуди, Грицько наструже кописточок, купно нарвуть калачиків, почистять, порозкладають на черепочках і ото ними Галя годує своїх гостей Гриця та Івася (Мирний, IV, 1955. 71); Побачив [Заруба] заводських. Вони сиділи не купно, а вроздріб по всій залі, серед колгоспників, наче давно були свої, ковалівські (Кучер, Трудна любов, 1960, 456). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 404.