КИ́ШКА

КИ́ШКА, и, ж. 1. Еластична трубка, що є частиною травного тракту людини або тварини. Лікар нічого страшного не знайшов у мене, хоч я гадав собі, що у мене рак або які рани на кишках (Коцюб., III, 1956, 269); Нижній кінець товстої кишки, що лежить у порожнині таза, називається прямою кишкою (Анат. і фізіол. люд., 1957, 95). ∆ Дванадцятипа́ла ки́шка див. дванадцятипа́лий; Сліпа́ ки́шка див. сліпи́й. ◊ Вимо́тувати (ви́мотати) [всі] кишки́ див. вимо́тувати; Ви́пустити кишки́ див. випуска́ти; Ки́шка тонка́ (коро́тка) — не вистачає (не вистачило) сил, здібностей і т. ін. для чого-небудь. — Гітлер, бач, думав одним махом загарбати Радянський Союз. Аж воно кишка тонка (Цюпа, Назустріч.., 1958, 199); Кишки́ гра́ють марш в кого — хтось дуже голодний; Кишки́ рва́ти (порва́ти і т. ін.) [зі (зо, від) смі́ху (від ре́готу)] — сміятися до знемоги, знесилення. А старший боярин, пан Пістряк, кишки рве зо сміху та біга по селу, та збира свій поїзд, щоб швидше на посаг молодих садовити (Кв.-Осн., II, 1956, 217); Хлоп’ята одповідають: «Ох, комік цей Цюпа, просто кишки можна порвати!» (Ю. Янов., І, 1954, 52). 2. тільки мн., анат. Те саме, що кише́чник. ∆ За́ворот кишо́к див. за́ворот. 3. Вид ковбаси, начиненої кашею з кров’ю. Він поклав на стіл дві булки та шмат гречаної кишки з кров’ю (Козл., Ю. Крук, 1957, 379). 4. Гумова або брезентова трубка чи рукав для подавання води; шланг. По той бік шахти вже лилася з кишки вода (Гр., Без хліба, 1958, 161); Жінка в клейончато-му фартусі готувалась поливати молоді насадження і тягла довгу брезентову кишку з нанизаними дерев’яними чотирикутниками (Донч., VI, 1957, 347). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 157.