КІННИ́ЧИЙ

КІННИ́ЧИЙ, чого, ч., рідко. Те саме, що ко́нюх. Стояли вони [коні ] в стайні окремо, і ніхто, крім старшого кінничого, до них близько й приступитися не смів (Мур., Бук. повість, 1959, 7). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 164.