ЗВИ́ВИНА

ЗВИ́ВИНА, и, ж. Дугоподібний заворот, вигин; звив. Состав.. громохким змієм вигинається на звивинах колії (Руд., Остання шабля, 1959, 254); Для впорядкування річки випрямляють звивини, розширюють русло (Колг. енц., II, 1956, 213); // тільки мн., перех. Відхилення розвитку чого-небудь. Будь-які труднощі і звивини не можуть змінити об’єктивні закономірності історичного розвитку (Рад. Укр., 23.XI 1957, 2); Було б довгою справою переказувати всі подробиці і звивини цієї події (Жур., Опов., 1956, 152). ∆ Зви́вини мо́зку — хвилясті складки у півкулях головного мозку. Від Дарки не відступав підсвідомий, десь прихований у звивинах мозку, страх (Вільде, Повнол. діти, 1960, 270). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 471.