ЗАЧАРУВА́ННЯ

ЗАЧАРУВА́ННЯ, я, с. Стан за знач. зачарува́ти і зачарува́тися. Настя знала, чого домагалася червоної хустки. Така була вона в ній привабна, так та хустка була їй до лиця, що тільки вона з’явилась на сцені — так і вбрала в себе очі всієї аудиторії: захоплення, заздрощі, зачарування — все пішло шелестом (Вас., II, 1959, 193); Вранці полк вийшов на відкрите узлісся і, вражений, зупинився в німому зачаруванні (Гончар, Таврія.., 1957, 435). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 401.