ЗАМУРО́ВУВАТИСЯ

ЗАМУРО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗАМУРУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док. 1. Щільно закладатися камінням, цеглою і т. ін. (про який-небудь отвір, проріз і т. ін. у стіні, підлозі). Він [стрілець-молодець] ударив персником по скелі, а та печера, де сиділа його жінка, і замурувалась (Укр.. казки, 1951, 119); // перен. Покриватися льодом, інеєм (перев. про вікна, шибки). Ударили морози. Віконце геть замурувалось — нічого в його не видно (Вас., II, 1959, 213). 2. Замуровувати себе де-небудь. — Еге, кого він [людський поговір] та ще у селі омине? І святого знайде, — розважливо говорить Левко. —Навіть на печі замуруйся, та не заховаєшся від нього (Стельмах, І, 1962, 205); // перен. Жити самітно й відлюдно, безвихідно перебуваючи де-небудь. Жити у такому городі, де стільки людей, веселощів, де стільки цікавих речей, мати достатки і замуруватися у крихітному будинку.. Ні, цього Пріська не розуміла (Л. Янов., І, 1959, 236). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 225.