ЖУ́РКІТ
ЖУ́РКІТ, коту, ч. Монотонні, звуки від хлюпання води. Чути звичайний любий журкіт води на броді (Фр., І, 1955, 233); Голос трембіти зіллявся із журкотом Черемоша (Черемш., Тв., 1960, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 548.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ЖУРЛИ́ВІСТЬ →← ЖУРИ́ТИСЯ