ДОГО́НИТИ

ДОГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ДОГОНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех., діал. Доганяти. Тільки до воріт став [хлопець] догонити [козу], а дід уже став на воротях; (Укр.. казки, 1951, 37); — Ми бігли з усієї сили, щоби тебе Собаки не могли догонити (Фр., IV, 1950, 56). ДОГОНИ́ТИ див. ДОГО́НИТИ. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 341.