ДІТОГУ́БЕЦЬ
ДІТОГУ́БЕЦЬ, бця, ч. Те саме, що дітовби́вець. Дівчина вся тремтіла. Руки конвульсивно стискалися і розтискалися, наче хотіла вона задушити старого дітогубця (Тулуб, Людолови, II, 1957, 350).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 310.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ДІТОЛЮ́БНИЙ, А →← ДІТОВБИ́ВЦЯ