ГО́ЛОД

ГО́ЛОД, у, ч. 1. Гостре відчуття потреби в їжі, сильне бажання їсти. Соломії докучав голод. Уже другу добу вона нічого не їла, під серцем її млоїло, в животі корчило (Коцюб., І, 1955, 363); Коли ми виспались після чатування, я відчув нестерпний голод (Досв., Вибр., 1959,26); // Тривале недоїдання через відсутність їжі. — А мене хто чим годував, як я з голоду пухла?.. — одказала, повертаючись, Марина (Мирний, IV, 1955, 258). 2. Відсутність або гостра нестача хліба та інших продуктів харчування з певних причин у населеному пункті, районі, країні тощо. Я думав про тьму, що в тих селах царить [панує], Про бідність, про голод, про муку (Фр., XIII, 1954, 174); Шевченко на кожному кроці бачив голод, злидні і жахливе пригноблення селян поміщиками (Корн., Разом із життям, 1950, 10). 3. на що, перен. Гостра нестача чого-небудь вкрай необхідного. Буквально голод зараз у нас на книжку для дітей цікаву, свіжу, захоплюючу, здатну привабити дитину і цікавим змістом і яскравою художньою формою (Літ. газ., 12.1 1962, 1). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 113.