ВУ́ЛЕНЬ

ВУ́ЛЕНЬ, я, діал. Вулик. * У порівн. На весілля панів, паній понаїздило, — гуде у будинку, як у вулені (Вовчок, І, 1955, 117). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 785.