ВОГНЕВИ́ЦЯ

ВОГНЕВИ́ЦЯ, і, ж. 1. заст. Гарячка. Щось палало, висвистувало і клекотало у нього в грудях і стукало в голову вогневицею (Тулуб, Людолови, II, 1957, 162); Здавалось, буцім панна пашить тим нездоровим палом, котрий буває при гарячці, яку звуть вогневицею (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 424). 2. діал. Блискавка. * Образно. Їдучи в колоні на далекі вогневиці гаснучого заходу, Хаєцький чуйно ловив ніздрями знайомі з дитинства запахи (Гончар, I, 1954, 288). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 714.