ВИТИРА́ТИСЯ

ВИТИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ТЕРТИСЯ, труся, трешся, док. 1. Витирати себе. Тепер оце я щоранку витираюсь холодною водою (Л. Укр., V, 1956, 227); Ігор спохвачується, бризкає водою Костеві в обличчя. Обидва з реготом витираються (Багмут, Щасл. день.., 1951, 28); Данюша, червоний і спітнілий, витерся хусточкою й повів розгублено плечима (Головко, II, 1957, 143). 2. Від частого носіння ставати потертим, зношуватися (про одяг). Комір витерся; // Від частого тертя ставати гладким, стертим. Держак витерся. 3. Пас. до витира́ти 5. У терковому апараті [коноплемолотарки] насіння витирається з головок (Техн. культ., 1956, 201). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 510.