ШУЛЬПОТІ́ННЯ

ШУЛЬПОТІ́ННЯ, я, с., діал. Дія за знач. шульпоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Вони раді були послухати страшні бувальщини, що чудово вимальовувалися в уяві людей біля загасаючого вогнища, під тихе полускування сухого бур’яну і рівномірне шульпотіння кулешу в казанку (Тют., Вир, 1964, 16). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 561.