ВИ́РИХТУВАТИ

ВИ́РИХТУВАТИ, ую, уєш. Док. до рихтува́ти. — Ти ось що, Тарасе Демидовичу, не поспішай з цією справою. Я тобі належним чином огорожу вирихтую (Збан., Малин. дзвін, 1958, 60); Коло мотора ходили, як коло дитини, аж плавав у маслі, так надраяли, вирихтували (Ю. Янов., II, 1958, 398). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 469.