ШКАПИ́НА

ШКАПИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що шка́па 1. Серед несказанного гвалту шкапина врешті надумувалася, витягала хребет, випинала ребра і, ледве переступаючи тремтячими ногами, тягла чудний візок по курній дорозі (Коцюб., І, 1955, 371); Було це давно, їхав якось бідний селянин із села в місто. І шкапина була погана —ледве-ледве тягне (Україна.., І, 1960, 148); Зупиняється кінь. Поцокав Іван: — Що, вже їхати лінь? — Смикнув за вудила, пришпорив шкапину… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 149). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 470.