ЧА́РА

ЧА́РА, и, ж. 1. Старовинна посудина для пиття вина. Княжі слуги брязкотіли уполовниками, бігаючи між столами й наливаючи чари вином і медом (Скл., Святослав, 1959, 458); Гостю налив чару, а сам випив пару (Сл. Гр.); // Заздоровна чарка. Слава вам, брати мої поети, В кого серце вірне, як струна! Де б ви не були — зо мною п’єте Чару цю сьогодні ви до дна! (Рильський, II, 1960, 227). 2. перен. Про міру радощів чи горя, що випадає на долю людини. [Тетяна (бере другий келих і подає Свічці):] Здорові пийте, діточки, нехай Солодка й повна буде ваша чара (Коч., Свіч. весілля, 1951, 197). &́9671; Ча́ра [терпі́ння] перепо́внилася див. переповня́тися. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 268.