ЦИДУ́ЛА

ЦИДУ́ЛА, и, ж., розм. Те саме, що циду́лка. [Мартіан (читає):] «Я жду тебе у кожну пору дня чи навіть ночі. Ти будеш як в раю. Цілую міцно тебе — так, як люблю».. Цидула гречненько зложена й не без вогню (Л. Укр., III, 1952, 273); Загорнувши папірця, Кисачка передав його Пацьоренкові і повелів: — Збігай до Ласія, передай оцю цидулу (Збан., Переджнив’я, 1960, 149). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 211.