ТЯГТИ́

ТЯГТИ́ і ТЯГНУ́ТИ, тягну́, тя́гнеш; мин. ч. тяг, ла́, ло́; тягну́в, ну́ла, ло; недок. 1. перех. Ухопившись, тримаючись за що-небудь, з силою переміщати в напрямку до себе або за собою. Отаман причалив човна до берега, скочив на берег, намочивши ноги, вхопив за кодолу і гукнув голосно: — Тягніть разом! (Н.-Лев., II, 1956, 227); Палійчук витяг із бесагів калач і простягає його Маріці, але сам не пускає з рук, тримаючи на пальці. Маріка собі зачепила палець, і тягнуть калач, аж поки розломили (Хотк., II, 1966, 417); // Нести на собі чи в руках що-небудь важке або великого розміру, що звичайно торкається землі. — Я для чогось побився об заклад з парубками, що притягну з лісу деревину.. — І це ти, чоловіче, з самого лісу тягнеш отаке нещастя? — жахається Яків (Стельмах, І, 1962, 480); Ватаг валки.. човгав далі, тягнучи по землі предовгий батіг (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 28); // Тримаючи за щось, примушувати кого-небудь іти з собою чи за собою. Колісник ішов уперед і тяг за руку Рубця (Мирний, III, 1954, 271); Всю ніч рота Сагайди пробивалася за піхотою через міжгір’я, тягнучи за собою коней, нав’ючених мінами (Гончар, III, 1959, 125); // Захоплювати своїм рухом (про течію, воду і т. ін.). Лід ломився підо мною… Я почував, як сильно тягне мене течія під лід (Досв., Вибр., 1959, 183); // Узявшись за що-небудь, смикати. Тягнула [дочка] маму за намисто і прикладала дрібненькі пучечки мамі до уст (Вовчок, І, 1955, 357); — Васькові сьогодні вже одинадцять. А мені — десять буде. Платон тягне брата одинадцять разів за вуха і цілує в щоку (Зар., На.. світі, 1967, 239); // розм. Приносити з собою, на собі; вносити. — Нам не треба пампушок, медяників… маковників та всяких там пундиків! Тягни нам цілого барана (Довж., І, 1958, 219); — Ну, хлопці, — звернувся Палилюлька до своїх охоронців. — Тягніть сюди і печене, і варене (Стельмах, II, 1962, 88); Поки був [Микола] у молодших класах, то кожного разу [першого вересня] тягнув такого букета, що аж дивно було, як він його підіймав — не букет, а цілісінький сніп (Збан., Курил. о-ви, 1963, 112); // за ким, перен., розм. Підтримувати кого-небудь, бути на чийомусь боці, діяти в чиїх-небудь інтересах. Батько все тягне за Романком — своїм пестунчиком (Коцюб., І, 1955, 102). ◊ В оди́н гуж тягти́ див. оди́н; За ву́ха тягти́ (тягну́ти) див. ву́хо; Ле́две (наси́лу і т. ін.) тягти́ (тягну́ти) но́ги — те саме, що Ле́две (наси́лу і т. ін.) но́ги волочи́ти (див. волочи́ти). Ідуть [хлопці] день, ідуть другий.. Насилу-насилу ноги тягнуть (Вас., II, 1959, 157); Натомлені, голодні й побиті, ледве ноги тягнучи, повернулися ми до табору (Коз., Гарячі руки, 1960, 65); Оста́нні жи́ли тягну́ти див. жи́ла1; Тягти́ (тягну́ти) во́локом див. во́локом; Тягти́ (тягну́ти) ду́шу з кого; Тягти́ (тягну́ти) за ду́шу кого: а) набридати чим-небудь нудним, одноманітним. Десь гостриться, кричачи, ніж на бруску, десь тягне за душу попсована катеринка (Дн. Чайка, Тв., 1960, 191); б) мучити. Так інший на словах Добро творити прагне, А душу з вас, бува, Крізь ребра тягне (Год., Заяча матем., 1961, 142); Тягти́ (тягну́ти) жи́ли див. жи́ла1; Тягти́ за живі́т див. живі́т; Тягти́ за печі́нки — те саме, що Тягти́ за живі́т (див. живі́т). Живіт уже йому так скавучить, за печінки так тягне його, їв би, здається, й свічки (Тесл., З книги життя, 1949, 191); Тягти́ (тягну́ти) за язи́к кого — примушувати сказати що-небудь; випитувати когось. О. Катехит почав випитувати [учнів] одного по однім, почав, як то кажуть, тягти за язик (Фр., IV, 1950, 233); — Катю, не тягни його за язик.. — Я вже колись сама доберуся до нього… (Гур., Наша молодість, 1949, 97); Тягти́ (тягну́ти) на позо́рище див. позо́рище; Тягти́ (тягну́ти) но́гу — не ступати пошкодженою або хворою ногою. Повискуючи, з хати вискочило порося, тягнучи задню ногу (Тют., Вир, 1964, 351); Тягти́ (тягну́ти) ру́ку за кого, за ким, рідко чию — підтримувати кого-небудь, бути на чийомусь боці, діяти в чиїх-небудь інтересах. — Чи вам же таки за злодіїв руку тягнути! (Л. Янов., І, 1959, 48); — Постривай же ти, Соловейку!.. Я ж тобі оддячу ще й на цім світі, коли ти тягнеш руку за Параскою (Н.-Лев., II, 1956, 24); Потім вийшов на ганок Григор і почав говорити, що староста тягне руку куркулів (Панч, II, 1956, 522); Тягти́ руч див. руч; Тягти́ сірка́ за хвіст (за хвоста́) див. сірко́. 2. перех. Рухати, переміщати що-небудь своєю тяговою силою (про робочу худобу, машини). Шкапина.., ледве переступаючи тремтячими ногами, тягла нудний візок по курній дорозі (Коцюб., І, 1955, 371); Гнідий кінь з темною гривою тяг довгу ребристу гарбу (Дор., Не повтори.., 1968, 134); Весь поїзд складався з одного вантажного вагона, якого тягнув маневровий паровоз (Панч, Синів.., 1959, 11); // неперех. Рухаючи, переміщаючи що-небудь, працювати, діяти певним чином. Гнідко проти гори не заскаче, тягне тихою ходою (Мирний, IV, 1955, 312); Молоді волики тягли щиро, не лінуючись (Коцюб., І, 1955, 110); Як не дивно, але армійські коні тягнули краще, ніж фермерські круторогі (Гончар, III, 1959, 224). 3. перех. Виймати, діставати звідки-небудь, зсередини чогось; піднімати на поверхню. Осколок, гострий і маленький, як овід, впився у тіло. Денис Блаженко бере його пальцями. — Тягни! — командує Хома (Гончар, III, 1959, 278); Я відчув, що канат рухається і мене тягнуть нагору (Ю. Янов., II, 1958, 83); Тягнути воду з криниці; // Ловити (рибу). Те і діло сак виймаю, Щуку й окуня тягну (Щог., Поезії, 1958, 143); Я щохвилини тяг краснопірок, пліточок, а раз піймав навіть дивака окуня, що чомусь почепився на хліб (Досв., Вибр., 1959, 54). 4. перех., розм. Примушувати або спонукати кого-небудь іти куди-небудь, з собою чи за собою. Тягніть Петра на вечерю, Любії дівчата, Ставте на стіл ви тетерю Та ріжте курчата! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 142); Раїса рада була, коли Тася часом з самого ранку забігала до неї й тягла її в ліс або в поле (Коцюб., І, 1955, 320); [Аркадій:] На засідання вас тягнути треба, а от за пайками бігаєте (Корн., І, 1955, 118); // Примушувати когось іти, приходити куди-небудь у зв’язку з якимсь вчинком, якоюсь дією, провиною. ◊ Тягти́ до су́ду (на суд) див. суд. 5. перех. Викликати бажання бути де-небудь, піти куди-небудь. — І мені не раз тут тісно, Серед гір отих сніжних, Тягне туга непоборна До степів тих запашних (Фр., XIII, 1954, 361); Революційна хвиля владно тягла нас на вулицю, на площі (Довж., І, 1958, 15); // безос. Мене дуже тягне на Різдво поїхати на Русь (Стеф., III, 1954, 28); В хаті нас нудило. Нас тягло до лісу, туди, де річка, де шелест дерев і пахощі лісової зелені (Досв., Вибр., 1959, 47); Крайнюка невтримно тягло на фронт (Кучер, Голод, 1961, 162); // Викликати потяг (див. по́тяг1 1, 2) до кого-, чого-небудь. У Вороничах був тоді молодий учитель, гарний мужчина. Та не краса його тягнула її до нього, але його вдача (Март., Тв., 1954, 234); [Іван:] Коли вже вас так тягне поезія, то краще читайте чужу, а писати я б вам не радив (Сам., II, 1958, 118); // безос. Відчувати потяг (див. по́тяг1 1, 2) до кого-, чого-небудь. Я відчувала, що мене тягло до нього (Ю. Янов., II, 1958, 91); [Олексій:] Я п’ю звичайності ради, самохіть же мене до питва ніколи не тягне (Кроп., V, 1959, 507); // безос., на що, до чого. Відчувати бажання робити що-небудь, займатися чим-небудь. Мабуть, уже до старості дійшлося: На мемуари тягне день при дні (Рильський, II, 1960, 67); — Я пригадав, що мене з дитинства тягло до малювання (Збан., Єдина, 1959, 141). ◊ Тя́гне (тягло́, тягну́ло) на легки́й хліб, безос., кого — хтось не має бажання працювати, намагається одержувати кошти без великої затрати сил, через різні комбінації і т. ін. — Скільки його пам’ятаю, він завжди такий. Усе на легкий хліб тягне. Усе на дурника хоче прожить і чарку випить. Так і норовить, аби від роботи в колгоспі чкурнуть… (Кучер, Трудна любов, 1960, 432); Тя́гне (тягло́, тягну́ло) на сон (до сну), безос., кого — хтось відчуває сонливість, бажання спати. Не тягнуло на сон і тих, хто мав отримати землю, не спали й ті, які мали позбутись частини своїх правдою і кривдою добутих урочищ і хуторів (Стельмах, II, 1962, 91). 6. перех. Витягувати, простягати що-небудь до когось, чогось, в якомусь напрямку. Мар’янка зацікавлено дивилася на дивний стовбур білоцвіття і тягла до яблуньки свої маленькі, пухленькі ручки (Цюпа, Назустріч.., 1958, 440); Знову [Левко] тягне руки до Христини. Але та відходить від нього і зітхає (Стельмах, І, 1962, 537); * Образно. До мене вишня мерзлу гілку тягнула скорбно. День синів (Сос., II, 1958, 428). 7. перех. Прокладати, проводити (дріт, кабель і т. ін.). — Батько нездужають. Тягнули.. електропроводи на господарство, то впали із стовпа (Гуц., Скупана.., 1965, 117); Сюди [на командний пункт] вже несли на плечах боєприпаси, зв’язківці тягнули кабель (Гончар, III, 1959, 262). 8. неперех., розм. Іти (звичайно повільно). Один тільки сторож лишається [в церкві] — куняє-куняє, а там і собі тягне додому (Україна.., І, 1960, 125); — З-за Бугая й далі… кудою схочу, тудою й потягну.. — Тягніть, тягніть на здоров’я! — глузує Демчиха. — Аби Галка не потягнула когось на розправу… (Вовчок, VI, 1956, 263); Тягли [хлопці] улицею, мов справжні парубки, співаючи і курячи люльки (П. Куліш, Вибр., 1969, 288). 9. безос., неперех. Мати тягу (у 2 знач.). — Ваша високість, у комині кладуть весь час гнізда граки, тому погано тягне (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 129). 10. неперех. Дути, віяти (про вітер). Сонце гріє, як і гріло; З плавнів тягне вітер вільний (Щог., Поезії, 1958, 258); Холодний вітер тяг з півночі.. і плутався у дворі, в густих вітах акацій (Коцюба, Перед грозою, 1958, 225); // безос., чим. Повівати, надходити струменями; обдавати теплом, холодом і т. ін. Зскакую з ліжка, заглядаю в столову — звідти тягне свіжим, морозним повітрям (Коцюб., III, 1956, 258); Із степу тягло прохолодою (Панч, Гомон. Україна, 1954, 51); Від заболоченого лужка приємно тягнуло вологою (Мур., Свіже повітря.., 1962, 41); // безос., чим. Доноситися (про запах). Чмихаю носом, рознюхую — тягне не то кізяком, не то м’ятою… (Вас., І, 1959, 376); З городів тягло коноплями і розпареним гноєм (Тют., Вир, 1964, 383). ◊ Пу́сткою тя́гне див. пу́стка. 11. перех. З насолодою, зі смаком пити або вдихати що-небудь. А добрі молодці кружали, Поки аж півні заспівали — Що здужали, то все тягли (Котл., І, 1952, 74); Хома Лихо припадає до відра, довго тягне холодну чисту воду (Горд., II, 1959, 198); Огли сидів мовчки під піддашком чайхани і.. тягнув димок з череп’яного кальяну (Досв., Гюлле, 1961, 92). Тягти́ (тягну́ти) горі́лку (пи́во і т. ін.) — пити, вживати хмільні напої. Знаю тебе, бурсо; знаю тебе здавна, Як по всім країнам та була ти славна; ..Правда, що тягла ти добре оковиту, Іноді харцизством обридала світу (Щог., Поезії, 1958, 131); Трапезуючи, добре тягнули братчики горілку, мед, пиво, однак ніхто не впивсь (П. Куліш, Вибр., 1969, 148); Тягти́ (тягну́ти) тютю́н (махо́рку, цига́рку, лю́льку, з лю́льки і т. ін.) — курити. Рядочком їхали [Сагайдачний з Дорошенком] гарненько, З люльок тютюн тягли смачненько (Котл., І, 1952, 195); Кайт з силою тягне люльку, так що вона починає шкварчати (Кол., На фронті.., 1959, 30). ◊ Тягти́ (тягну́ти) [всі] со́ки див. сік. 12. перех., розм. Брати чуже; красти. Бідний в убогого тягне сорочку із плота (Коцюб., II, 1955, 233). 13. перех. і неперех. Говорити повільно, протяжно. Піп тягне довго і нудно про те, що жінка має боятися свого чоловіка (Кучер, Голод, 1961, 292); // Співаючи, довго тримати, протягувати звук (звичайно на верхніх нотах). — Заспівайте! Заспівайте! Кажуть, що ви добре вмієте тягнути (Речм., Весн. грози, 1961, 126). ◊ Тягну́ти (висми́кувати) слова́ з ро́та див. рот. 14. перех. і неперех. Довго робити що-небудь, затримувати завершення, вирішення чого-небудь. Не знаю, чи вже скінчили вони друкування першого тому, чи й досі тягнуть? (Мирний, V, 1955, 433); [Карпо:] І з ділом тим не тягніть (Собко, П’єси, 1958, 20); // Зволікати із чим-небудь, не зважуватися зробити що-небудь. — Або ти зараз все розкажеш, або ми підемо додому, — невдоволено буркнув нетерпеливий Данько. — Чого тягнеш? (Мокр., Острів.., 1961, 9); // у сполуч. зі сл. униз. Погано працюючи, навчаючись, знижувати загальні показники. — Але як не вболівати? — питала себе Іринка. — Один погано працює — всіх униз тягне (Томч., Закарп. опов., 1953, 23). ◊ Тягти́ час — зволікати із здійсненням чого-небудь. Певно, найкраще було б піти додому.. Тільки ж Первоцвіт навмисне тягне час, щоб прийти, коли вже спатимуть дружина й донька: не доведеться розмовляти (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 360). 15. перех., перен., розм. Віддаючи багато сил, наполегливо працюючи, долаючи труднощі, вести що-небудь (господарство, якусь ділянку роботи). [Горленко:] Вони [жінки] тут без нас усе господарство тягнули стільки років. Мабуть, потомились. Хоч у мене рука ще не зовсім в порядку, а я вирішив — завтра ж сідаю на трактор (Корн., II, 1955, 91); — Сам один на своєму горбі всю газету тягну (Головко, II, 1957, 552). ◊ Тягти́ (тягну́ти) життя́ яке — жити у важких умовах, нестатках. — Та чи то ж то одна моя мати така?.. Хіба одні ми?.. Сотні, тисячі, тисячі тисяч отак тягли й тягнуть своє злиденне життя… (Мирний, II, 1954, 253); Щоб не тягти життя нужденне, Дали батьки нам гарту пай, — Нас кличе збурення натхненне І смерть у помсті за свій край! (Вороний, Вибр., 1959, 202); Тягти́ ля́мку див. ля́мка; Тягти́ ярмо́ яке, чого — важко, безрадісно жити. Він знав, що небагато стрічається по-справжньому щасливих родин. Навіть і ті, які побралися по коханню,.. через якийсь рік-два.. тягнули скрипуче родинне ярмо (Стельмах, II, 1962, 147). 16. перех. і неперех. Мати якусь вагу; важити. — Славний кабанчик, на пудів шість тягне (Зар., На.. світі, 1967, 100); // Відтягувати своєю вагою. У кожного за спиною теліпався лантух, аж назад тягнув (Тют., Вир, 1964, 356); Вийшла в поле літня сівачка сіяти і сіє. Торбина з зерном тягне її донизу (Довж., I, 1958, 34); // безос. Примушувати опускатися під дією своєї ваги. Тимка стало тягнути вниз, і хто його знає, чим би це все закінчилось, та нагодився на ту хвилю Джмелик на човні (Тют., Вир, 1964, 122). 17. безос., перех. і неперех. Боліти. Старий Папаяніс нездужав. Ломить кості, тягне в попереку (Чаб., Балкан. весна, 1960, 497); Йому тягло крижі, мабуть, він застудив їх, бо в обід полежав трохи на вогкій ниві (Мик., II, 1957, 81). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 339.