СХВИЛЬО́ВАНІСТЬ

СХВИЛЬО́ВАНІСТЬ, ності, ж. Стан за знач. схвильо́ваний 2. — Я вже люблю тебе, мою сестру рідну, — говорила схвильовано Зінька, і ця схвильованість передавалася гості (Шиян, Баланда, 1957, 59); Явно позує [дівчина] перед об’єктивом. І, видно, без звички їй це — тим-то таке напруження в лиці і схвильованість (Головко, І, 1957, 445); Похвалив [учитель] за схвильованість викладу, за грамотність (Хижняк, Тамара, 1959, 10). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 881.