СЛОБОЖА́НИН

СЛОБОЖА́НИН, а, ч. 1. Той, хто живе на Слобожанщині. 2. Той, хто селився і жив на слобо́дах. Після того, як одчахнувся од султана кримський хан, слобожани почали селитись по степах; стали забирать і наші вольності, землі, не так прості люди, як ті підпанки (Стор., І, 1957, 176); За вечерею Балика уважно вислухав господарські новини й наказав челядникам, де і що робити, спитав, чи вчасно сплачують слобожани данини (Тулуб, Людолови, І, 1957, 37). 3. Житель слободи́. [Іван:] Чи на часах було стоїш, чи походом йдеш — все мугичеш.. яку-небудь пісню, і з кожною піснею згадаєш кого-небудь із наших слобожан… (Кроп., І, 1958, 112); Прикрашена квітами й дзвінками, трійка птицею мчала по слобідських вулицях, викликаючи заздрощі слобожан (Шиян, Вибр., 1947, 5). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 365.