РЯХТІ́ТИ

РЯХТІ́ТИ, ти́ть, недок., поет. Те саме, що мерехті́ти. Під землею ж там палати,.. срібло-злото скрізь ряхтить (Л. Укр., І, 1951, 274); Десь удалині, на протилежному березі, у буряній каламуті тьмяним сузір’ям ряхтіли вогні заводів (Баш., На.. дорозі, 1967, 7). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 927.